Суд над трьома особами, яких звинувачують у вбивстві Павла Шеремета у 2016 році, має розпочатися до кінця року, але друзі та колеги журналіста задаються питанням, чи винних людей судитимуть.
Крістофер Міллер
Минуло більше чотирьох років та двох місяців з моменту, коли 20 липня 2016 року в Києві внаслідок потужної бомби помер журналіст Павел Шеремет. Це вбивство його сім’я, друзі та колеги вважають «чорною міткою».
Але без відповіді залишаються два найбільших запитання: хто замовив вбивство журналіста і кому призначалась ця «мітка», – не зважаючи на те, що трьох підозрюваних у скоєнні злочину мають почати судити до кінця цього року.
Шеремет, 44-річний білорус за походженням, жив і працював у своїй рідній країні, а також у Росії, громадянином якої став перед тим, як оселитися в Україні. У Києві він писав для незалежного видання «Українська правда» і вів передачу на незалежному мовнику «Радіо «Вести». Лауреат Міжнародної премії за свободу преси CPJ 1998 року, він мав широку мережу друзів, які шанували його розум та чарівность та поважали його роботу як журналіста-розслідувача, телеведучого, політичного оглядача, автора та наставника.
Для Шеремета не було заборонених тем, він критикував владу в кожній із тих колишніх радянських держав, де перетинався з могутніми і часом суперечливими політичними діячами. Через свої репортажі та висловлювання він давно став об’єктом переслідувань та погроз, повідомляли CPJ члени його сім’ї, друзі та колеги під час розслідування 2017 року.
Окрім питань, хто замовив його вбивство та який в цьому мотив, все більше важливих питаннь з’являється навколо самих підозрюваних, наприклад, чи винні люди постають перед правосуддям?
Серед підозрюваних – Андрій Антоненко, ветеран війни та музикант, відомий під псевдонімом «Ріффмастер», та Юлія Кузьменко, лікарка та військова медик-доброволець. Їх звинувачують у тому, що вони підклали бомбу під авто та підірвали її. Яну Дугарь, волонтерку-медика, звинувачують у допомозі в плануванні вбивства.
28 вересня 2020 року під час судового засідання в Києві всі троє не визнали своєї провини після того, як суддя зачитав обвинувачення. Раніше всі троє заперечували звинувачення та заявляли, що через те, що під час гучного виступу минулого року, який транслювався на всю країну, влада оголосила їх винними раніше, ніж їм надали право на справедливий суд.
Усі вони заявили, що на момент смерті Шеремета не були в Києві, але їхні алібі неміцні. Однак і докази проти них – теж.
Антоненко, Кузьменко та Дугарь є членами шанованої спільноти добровольців, які різною мірою виступають у боротьбі з Росією та її сепаратистськими представниками на виснаженому війною сході Україні. Їхній арест викликав гнів деяких верств української громадськості, зокрема ветеранських груп та націоналістичних організацій, які кілька разів проводили акції в Києві на підтримку підозрюваних з моменту їхнього арешту в грудні.
Навіть деякі друзі та колеги Шеремета сумніваються у причетності підозрюваних та у доказах, на які влада спирається у своїму розслідуванні.
«Особисто я не впевнена, що у них [потрібні люди]», – сказала CPJ Севгіль Мусаєва, головна редакторка «Української правди» і одна з найближчих друзів Шеремета. Як і багатьом, їй важко повірити в те, що три людини, які причетні до захисту України від російської агресії, могли бути задіяні у вбивстві.
Спільнота українських ветеранів та волонтерів високо цінується громадськістю, і, як правило, їх розглядають як героїв. Такі люди завжди перебувають під пильною увагою суспільства.
Очікується, що суд в такому зарядженому середовищі, з такими великими сумнівами, буде довгим і напруженим.
Якщо раніше планувалуся, що слухання відбудуться цього місяця, то тепер початок залежить від того, коли суд зможе призначити заміну двом присяжним, які були звільнені 4 вересня через конфлікт інтересів, повідомляє «Інтерфакс-Україна».
Коли нарешті це станеться, уся увага буде зосереджена на доказах, що зібрані слідчими та представлені стороною обвинувачення. Зокрема, багато спостерігачів шукатимуть, чи вдалося владі підсилити розслідування після «проривної» прес-конференції у грудні, в якій взяли участь президент Володимир Зеленський, а також тодішній генеральний прокурор та інші керівники правоохоронних органів.
Чоловіком, який керував прес-конференцією, був Арсен Аваков, впливовий і суперечливий міністр внутрішніх справ України, який з самого початку контролював справу Шеремета. Аваков представив серію спритних слайдів, які демонструють лінії, що з’єднують підозрюваних, та ретельно підібрані фрагменти телефонних розмов, які, як стверджується, свідчать про планування вибуху.
Влада також представила аналіз обличчя та ходи на основі записів камер зовнішнього спостереження від експертів Київського науково-дослідницького інституту судових експертиз та британського судового експерта Івана Бірча, який, на їхню думку, довів, що Антоненко, Кузьменко та Дугарь вчинили вбивство.
Але критики слідства стверджують, що не було жодного доказу, який міг би остаточно прив’язати їх до вбивства Шеремета. Влада також не встановила ініціатора чи, за словами слідчих, «замовника» вбивства.
Артем Шевченко, речник Міністерства внутрішніх справ України та Національної поліції, захищає слідство. У заяві, надісланій CPJ, він зазначив: «Докази, зібрані слідчими, у цілому були достатньо переконливими для того, щоб прокуратура як процесуальний керівник слідства передала справу до суду».
Українські журналісти скептично ставляться до урядового розслідування
Анна Бабінець, головна редакторка незалежного українського видання журналістських розслідувань «Слідство.інфо», яка стежила за справою Шеремета з моменту, коли дізналася про його смерть, назвала прес-конференцію добре створеним «шоу» і сказала, що вважає докази проти підозрюваних незначними.
«Аваков та інші співробітники поліції сказали: «Це лише невелика частина доказів, які ми маємо, і ми покажемо вам більше [найближчим часом]», – сказала Бабінець CPJ, згадавши прес-конференцію. «Минуло дев’ять місяців, їх судять, але ми не бачимо більше доказів».
«Я не можу сказати, що арештовані не ті люди, але я переглядаю всі докази, які представила поліція, і вони не виглядають сильними», – сказала Бабінець.
Не довіряючи спроможності влади провести належне розслідування з першого дня, Бабінець розпочала власне паралельне розслідування у липні 2016 року у співпраці з журналістами Проекту з розслідування корупції та організованої злочинності (OCCRP).
Їхні висновки були представлені роком пізніше у документальному фільмі «Вбивство Павла», який показав кілька помилок, допущених слідчими, і розкрив імовірний зв’язок з українськими спецслужбами, який раніше не досліджувався.
Ці висновки стали шоком для багатьох і підірвали довіру громадськості до офіційного слідства, посіявши зерно сумнівів, яке зберігається до сьогодні.
«Розслідування таких складних справ неможливо [зробити] без помилок», – сказав Шевченко в заяві, надісланій електронною поштою. «Особливо, коли розслідування триває більше [чотирьох] років».
Пізніше правоохоронці заявили, що слідували за лінією, розкритою Бабінець та її колегами, але виявили, що це тупиковий шлях. Бабінець та інші репортери заявили, що не вважають, що їхнє відкриття було враховано.
22 вересня 2020 року незалежне українське видання «Заборона» виявило ще одну версію, яка, ймовірно, була проігнорована поліцією. У ході розслідування, що складається з двох частин, видання виявило, що в серпні 2016 року в поліцію звернулася жінка, щоб розповісти про свого знайомого Максима Зотова, який, як вона стверджувала, зізнався їй у вбивстві Шеремета.
«Заборона» опублікувала свідчення, які згодом Шевченко визнав справжніми. Однак прес-секретар Міністерства внутрішніх справ заявив, що слідчі спитали чоловіка тієї жінки, і він заявив, що вона та Зотов мали особистий конфлікт – тому відмовилися від цієї версії.
Катерина Сергацкова, співзасновниця і головна редакторка «Заборони», заявила CPJ, що відкриття її видання було лише одним із «багатьох недоліків» офіційного розслідування.
Ще одне питання, яке не дає спокою друзям та колегам Шеремета, – мотив злочину. Хоча вони кажуть, що він залишається незрозумілим, слідчі, посилаючись на телефонні розмови підозрюваних, де не згадувалось імені Шеремета, стверджують, що це мало на меті дестабілізацію соціально-політичної ситуації в Україні.
Іншими словами, вбивство стосувалося не лише особисто Шеремета, а скоріше використання його авторитету, щоб зворушити українських «патріотів», які втомилися від «замороженого» конфлікту на сході країни, заявила влада на грудневій прес-конференції.
«Це була середина літа. Це не був високий політичний сезон. Тому дуже важко знайти докази, що підтверджують цю теорію», – сказала редакторка «Української правди» Мусаєва. «У нас ще багато питань».
Серед журналістів залишається озноб на тлі безкарності вбивства
Потужний вибух, який убив Шеремета того ранку в липні 2016 року, розхитував центр Києва лише секунду, але залишив тривалий слід на тендітній, постраждалій від війни нації. Зокрема, в журналістській спільноті України це спричинило озноб, який з тих пір не проходить.
«Вже чотири роки багато хто [з журналістів] не почувається в безпеці, і кількість нападів на журналістів зросла», – сказала Сергацкова. «Немає впевненості, що напади на журналістів будуть належним чином розслідуватися».
Для багатьох українських журналістів справа Шеремета нагадує про вбивство Георгія Гонгадзе, колишнього редактора «Української правди», – його тіло без голови було знайдено за Києвом 20 років тому. Його близькі та колеги вважали, що він був убитий через свою роботу, бо він був занозою для влади, яку він розслідував.
Хоча чоловіків, які вчинили моторошне вбивство Гонгадзе, було спіймано та засуджено за виконання злочину, замовників ніколи не було притягнуто до відповідальності.
«Ми знаємо, що коли є така безкарність, вбивства журналістів можуть повторитися», – сказала Мусаєва. «Тому для України зараз важливо знайти людей, які вбили Павла, а також людей, які замовили [його вбивство]».
Президент Зеленський зробив питання розкриття вбивства Шеремета одним із своїх пріоритетів. Шевченко заявив CPJ: «На даний момент слідство впевнене, що особи, які звинувачені у цьому злочині, будуть притягнуті до відповідальності».
Поки той, хто замовив його, залишається на волі, сказала Мусаєва, українські журналісти продовжуватимуть жити і працювати в страху.
Вона додала: «Ми не можемо почувати себе у безпеці, поки не зрозуміємо, що всі люди, причетні до вбивства Павла, ув’язнені».